Півень Оксана Олександрівна: жінка, що руйнує стереотипи

Оксана Півень - генетикиня. Оксана Півень вивчає функції окремих генів, серце, участь сигнальних систем в регулюванні метаболізму серця при фізичному навантаженні та старінні. Вона популяризує науку та сучасні технології та вивчає, як можна покращити функціонування міокарду після інфаркту. Науковиця працює у відділі генетики людини в Інституті молекулярної біології та генетики.

Жінка, що руйнує стереотипи

Тиск у грудях. Здається, наче хтось зчавлює легені. Дихати стає все важче й важче. Біль поширюється по всьому тілу. Перед очима з'являється пелена. А тоді світ стає чорним.

Саме це відчуває людина під час інфаркту міокарда. У наш час ця хвороба є найпоширенішою причиною смерті. Тисячі лікарів і науковців працюють над тим, щоби врятувати світ від цього захворювання. Проте зробити це не так легко, адже інфаркт спричинений у першу чергу нездоровим способом життя.

Тим не менш, можна зосередитися на розробленні терапії для тих, хто пережив серцевий напад. Саме це робить Оксана Півень, генетикиня Інституту молекулярної біології та генетики.

Оксана походить із села Осипенко Запорізької області. Коли настав час починати вищу освіту, перед дівчиною постав вибір між малюванням і біологією, і вона обрала друге. Студентка побувала на кількох польових виїздах, після чого зрозуміла, що цікавиться генетикою людини.

Тепер уже понад 10 років Оксана займається генетичними дослідженнями серця. Іншими словами, науковиця дізнається про функції та вплив окремих генів на серце. Вона керує не одним науково-дослідним проєктом. Оксана також популяризує науку, пише статті, нерідко з'являється на телебаченні, конференціях і різноманітних YouTube-каналах.

Головне з досліджень, над яким працює Оксана, пов'язане з клітинами серця, ураженими під час інфаркту. Річ у тому, що під час серцевого нападу відмирає певна кількість кардіоміоцитів (м'язових клітин серця). Після інфаркту вони замінюються фібробластами (клітинами сполучної тканини), які працюють не так добре. Науковиця ж перепрограмовує ці фібробласти так, щоби вони краще виконували свою функцію.

Робить вона це за допомогою системи CRISPR-Cas9, яку також часто називають «молекулярними ножицями», адже вона дозволяє коригувати ДНК-молекули. Проте Оксана у своїх дослідженнях використовує дещо видозмінений варіант цієї системи.

Замість того, щоби змінювати генетичний код клітин, науковиця вводить спеціальні білки, які «вмикають» або «вимикають» певні ділянки генів. Оскільки ця технологія не впливає на ДНК клітин, вона не викликає жодних мутацій. Це робить її цілком безпечною. Найгірше, що може статися при її застосуванні – не відбудеться нічого. Натомість у разі успіху вона покращує роботу пошкодженого серця.

Поки що цей метод випробовують лише на тваринних клітинах. Для цього науковиця поміщає CRISPR-систему в фібробласти щурів. Дослідження вже дали результати: вдалося увімкнути серцеві гени в клітинах, у яких вони раніше не працювали. Проте такі клітини поки не стали повноцінними кардіоміоцитами, тому над технологією ще потрібно працювати.

Коли науковці досягнуть успіху в тваринних дослідах, вони збираються випробувати цю систему на культурі клітин дорослої людини, після чого можна буде почати масово її використовувати.

До сьогодні Оксана не втратила хист до малювання. Найбільше їй подобається зображати квіти та краєвиди. Вона – чудовий приклад того, як людина з невеликого селища може стати знаною науковицею. Більше того, вона є надзвичайно багатогранною особистістю. Оксані вдається поєднувати роботу з сімейним життям, ще й мати хобі.

Я сподіваюся, що Оксана досягне успіхів у своїх дослідженнях і продовжить цим далеко не одне життя. Хто знає, можливо, це життя буде моїм.

Авторка есе: Олена Петришин

Авторка портрету: Анна Сарвіра