Єльська Ганна Валентинівна: Скляні стіни, халати, біосинтез 

Авторка есе: Богдана Якобчук

Чи мріють андроїди про електричних овець? А чи мріють молекулярні біологи про біосинтез?

Я не знаю, про що мріяла Ганна Єльська, коли з бажанням вивчати фізику вступила в медичний університет, я не знаю, про що вона мріяла, приєднуючись до гуртка біохімії, але я знаю точно – потім, вже в Інституті біохімії, їй снились молекули. Бо мені сняться, а я ж просто студентка біотехнологій, мені мріється про білки і кофактори, про інтригуючі тятиви клітинних мембран. Певно, пані Ганні теж вони снились: її ентузіазм в науці змушує в це вірити. Відкриття вченої доводять – вона має не тільки знання і вміння, але й абстрактне наукове бачення, що дозволяє знайти відповіді і можливості, там, де інші бачать заплутану білкову структуру. Ганна Єльська ввійшла в молекулярну біологію в залізній радянській клітці і почала робити те, чого ніхто не робив. Вона досліджувала біосинтез білка на вищих еукаріотах і щороку ламала замки комунізму, виїжджаючи на наукові конференції і збираючи зв’язки та перспективи з усього світу. Залізна завіса упала, але на її місці виріс скляний паркан з недоступності обладнання, відсутності фінансування і ресурсів на дослідження. Ганна Єльська не здалась, вона потроху товкла прозорі стіни молотками впертості, терпіння і відданості науці. Вона стала передовою спеціалісткою у сфері трансляції, однією з відкривачок функціональної адаптації тРНК, провела безліч досліджень в галузі біосенсорів. Пані Ганна і досі ключова фігура для української науки – вона є почесною директоркою та головною науковою співробітницею Інституту молекулярної біології та генетики, консультанткою для безлічі нових досліджень, і продовжує залишатись зразковою вченою, її праці цитовано багато тисяч разів. Ганна Єльська забезпечує рівність для науковиць свого Інституту і веде українську науку вперед.

Я впевнена, що пані Ганна зустрічала багато перепон на шляху:  дискримінація жінок у сфері STEM і досі не дозволяє багатьом талановитим науковицям пробитись на такі високі посади. Багато людей, напевно, хотіли, щоб молода Ганна з двома дітьми сиділа в кріслі-гойдалці і в’язала майбутнім онукам шкарпетки. Вона ж натомість сиділа і врученими суспільством спицями розв’язувала плетиво ДНК. Пані Ганна щодня дарує надію на те ж тисячам юних науковиць: не треба обирати, можна бути і мамою, і директоркою, і геніальною біологинею – ким захочеш. Ганна Єльська проклала дорогу молодим дівчатам: мені, моїм одногрупницям, і навіть моїй маленькій кузині, яка питає мене, як листя знає, коли опадати. Усім нам відкриті двері в лабораторії України. В одному інтерв’ю пані Ганна сказала, що розуміє молодих вчених, які виїжджають за кордон, і не винить їх, але вона ж сама надихає нас за потреби брати до рук інструменти і ремонтувати українську науку. 

Наука – це вона, це Ганна Єльська, я, моя подруга, моя професорка біохімії і кожна маленька дівчинка яка, як я колись, побачить жінку в білому халаті з мікропіпеткою в руці і повірить, що стане такою теж, що може нею стати. The future is female – і всі ми зможемо дописати свій рядок генетичного коду в історію, заголовок і вступ до якої написала Ганна Єльська.

Автор портрету: Сергій Майдуков